Користувачі Windows, переходячи на Linux, вже мають певний багаж знань і навичок роботи з комп’ютером, частина з яких стає марним в Linux, зважаючи істотних відмінностей між системами. Linux більш гнучка система, в якій досягти бажаного можна кількома способами. Це стосується і установки програм. Якщо користувачі Windows звикли, що для установки програми потрібно виконати програму-інсталятор, яка зазвичай називається Setup.exe або Install.exe, то в Linux це можна зробити різними способами. Тим не менш, рекомендуємо встановлювати програми з офіційних репозиторіїв, а інші варіанти використовувати лише в тих випадках, коли є чітке розуміння, як і навіщо це робиться.

Репозиторій — це архів програм, розміщений в інтернеті або в локальній мережі. Установка програм з цього архіву здійснюється з допомогою спеціальних утиліт, які ми розглянемо нижче. Репозиторії популярних дистрибутивів містять величезну кількість програм на будь-який смак. Наприклад, репозиторій стабільної версії Debian містить більше 37500 пакетів.

Пакет — це набір файлів (виконувані файли, вихідний код, дані) призначений для установки програм. Також пакети містять деяку службову інформацію, наприклад, номер версії і, так звані, залежності.

Залежно вказують, які сторонні пакети (тобто програми, бібліотеки, дані потрібні для нормальної роботи даного додатка. Якщо необхідні пакети на комп’ютері відсутні, то вони будуть встановлені автоматично. Таким чином, користувачеві не потрібно стежити за встановленням усіх необхідних бібліотек, даних, потрібних для роботи конкретного програмного забезпечення. Для цього використовуються спеціальні програми — менеджери пакетів.

Ще одна перевага використання офіційних репозиторіїв — це те, що всі пакети перед включенням в репозиторій ретельно перевіряються і, в більшості випадків, поширюються разом з відкритим вихідним кодом, що гарантує працездатність програми і практично виключає наявність шкідливого коду. Але при установці програм з неофіційних джерел потрібно бути обережним.

Для встановлення програм з репозиторіїв використовуються різні менеджери пакетів, які можуть мати як графічний, так і текстовий інтерфейс.

Установка програм в Ubuntu з використанням графічного інтерфейсу

Почнемо зі стандартного менеджера самого популярного на сьогоднішній день дистрибутива Linux — Ubuntu. Він носить назву «Центр додатків Ubuntu». Для виклику цієї програми потрібно клацнути по відповідній іконці на панелі запуску.

Рис. 1. Іконка центру додатків Ubuntu

Якщо іконка там відсутня, потрібно відкрити Головне меню (Dash) і набрати перші букви назви програми.

Рис. 2. Центр додатки Ubuntu

У верхній частині вікна програми можна вибрати:

  • «Всі програми» для перегляду і установки нових програм
  • «Встановлено» для перегляду встановлених програм і їх видалення при необхідності
  • «Історія» для перегляду лода роботи з програмою.

У правому верхньому куті вікна знаходиться рядок пошуку, куди можна ввести ключові слова, що описують потрібну програму. Зліва розташований список категорій програм. По центру вікна розташований безпосередньо список програм. Натиснувши на іконку або назва програми, ми побачимо її докладний опис, скріншоти та відгуки користувачів. Для установки програми потрібно натиснути кнопку «Встановити» (або «Купити», якщо додаток платний). Перед установкою система запитає пароль суперкористувача, після чого залишиться почекати деякий час, поки програма завантажиться і встановиться. Видалення програм виконується аналогічним чином. Зверху вікна натискаємо на кнопку «Встановлено», вибираємо програму, яку хочемо видалити, потім натискаємо кнопку «Видалити».

Центр додатків Ubuntu може бути використаний також для установки пакетів, які були скачены з інтернету. В Ubuntu вони мають розширення .deb. Для установки програм таким способом досить клікнути на дистрибутив програми (file.deb), відкриється центр управління, після чого потрібно натиснути кнопку «Встановити». При цьому дистрибутив програми повинен бути створений для певної, встановленої у вас версії операційної системи, в іншому випадку можуть виникнути проблеми з залежностями і встановити програму не вдасться. Крім того, при завантаженні програм з сумнівних джерел, існує ймовірність наявності в них шкідливого коду, тому, повторимо рекомендацію по установці програм з офіційних дистрибутивів. Існують і інші графічні менеджери пакетів для різних систем на базі Linux (Synaptic, KPackage тощо). В рамках даної статті ми не зможемо їх розглянути докладно, проте вони мають схожу функціональність і інтерфейс, тому при установці програм з використанням графічного інтерфейсу особливих проблем виникнути не повинно.

Установка програм в режимі командного рядка

Для установки і видалення програм в режимі командного рядка використовуються різні менеджери пакетів. Розглянуті вище графічні менеджери є лише надбудовою над ними. Ті ж дії можна виконати в режимі командного рядка. Для роботи з командним рядком потрібно відкрити термінал або консоль. Докладніше опис роботи з командним рядком дивіться у статті Команди Linux. Ряд команд, розглянутих нижче, необхідно виконувати в режимі суперкористувача. Щоб перейти в режим суперкористувача, потрібно ввести команду su, або перед кожною командою, що вимагає права root, вводити sudo. У системах на базі Debian (Ubuntu, Kubuntu, Linux Mint, Xubuntu, Damn Small Linux, і т. д.) для управління .deb пакетами використовується менеджер apt-get, утиліта dpkg і оболонка aptitude, має текстовий інтерфейс.

Установка програми з репозиторію

Перед установкою програм необхідний оновити версії встановлених програм і бібліотек, виконавши послідовно команди:

sudo apt-get update

sudo apt-get upgrade

Після чого встановлюємо потрібний пакет командою:

sudo apt-get install paket

Де paket — це назва пакету, наприклад, команда

sudo apt-get install mc

встановить пакет mc, тобто Midnight Commander.

Для видалення пакета paket потрібно виконати команду:

sudo apt-get remove paket

Можна одночасно встановити або видалити кілька програм, наприклад, команда:

sudo apt-get install php5 mysql-server apache2 phpmyadmin

встановить основний набір програм, необхідний для роботи web-серверу.

Пошук програм:

sudo apt-cache search keyword

Пошук по ключовому слову «keyword» проводиться як у назві, так і в описі програм.

Також для роботи з пакетами можна використовувати програму aptitude. Синтаксис установки і видалення пакетів, такий же, як і у apt-get:

sudo aptitude install paket

і

sudo aptitude remove paket

Команда aptitude без параметрів викличе текстову оболонку управління пакетами.

Установка програми безпосередньо з дистрибутива (file.deb)

sudo dpkg -i paket.deb

Перегляд списку пакетів:

dpkg -l маска

Наприклад, команда

dpkg -l apache2 — покаже, чи інстальовано пакет apache2.

dpkg -l | grep apache2 — покаже всі пакети, які мають у своїй назві поєднання букв «apache2».

dpkg -L apache2 — покаже всі файли, які відносяться до пакету apache2.

sudo dpkg -r paket — видалення пакета paket.

Установка програм у системах з RPM

Це системи, засновані на Red Hat Linux, звідки і пішла назва RPM – Red Hat Package Manager. Відповідно, пакети мають розширення .rpm. Найпопулярніші системи, що використовують RPM — це openSUSE, Mageia, Fedora, CentOS, Red Hat Enterprise Linux, ALT Linux, ASP Linux. В якості пакетного менеджера в цих системах зазвичай застосовується утиліта yum.

Для оновлення пакетів необхідно виконати команду:

yum update

Для установки програми paket з репозиторію використовується команда:

yum install paket

Для видалення, відповідно:

yum remove paket

Пошук програми за ключовим словом «keyword»:

yum search keyword

Запуск виконуваних файлів і скриптів

Іноді програми для Linux поставляються вже у вигляді готового виконуваного файлу в двійковому вигляді, або у вигляді програми на якомусь скриптовом мовою (bash, Python, Perl, PHP тощо). Зазвичай тип файлу можна визначити за розширення: .bin — бінарний виконуваний файл .sh — скрипт Bourne shell або bash. .py — програма на мові Python, .pl — Perl скрипт. Деякі виконувані файли мають розширення .run. Але в Linux використання розширень у виконуваних файлів не є обов’язковим. Якщо файл являє собою скрипт, то програма для його виконання зазвичай вказується в першій сходинці. Наприклад, якщо рядок має вигляд #!/usr/bin/perl, то це скрипт на Perl, а якщо #!/usr/bin/env bash, то це bash скрипт. Переглянути файл можна за допомогою команди less file. Для запуску програми необхідно дати їй права на виконання, робиться це за допомогою команди:

sudo chmod +x file.sh

Після цієї команди файл file.sh стане виконуваним. Однак, якщо потім просто набрати file.sh в терміналі, то він не запускається на виконання. Для запуску програм вони повинні бути розташовані тільки в каталогах, вказаних у змінній $PATH або запуск програм потрібно проводити з зазначенням шляху до файлу. Найпростіший спосіб зробити це, перебуваючи в директорії з файлом — набрати точку і слеш перед ім’ям файлу. Тобто, для запуску file.sh потрібно набрати:

./file.sh

Сценаріями на скриптових мовах можна не давати права на виконання (chmod +x), можна визначити тип файлу, як зазначено вище і запустити відповідний інтерпретатор із зазначенням виконуваного файлу. Наприклад:

sh file.sh

або

python file.py

Не забудьте, що для запуску програми повинен бути встановлений відповідний мова програмування, в останньому випадку Python.

Компіляція програм

Більшість програм для Linux є відкритими, тобто поширюються разом з вихідним кодом. Це дозволяє брати участь у розробці широкому колу програмістів, виправляти помилки, допрацьовувати програми, перевіряти їх на наявність шкідливого коду і закладок, переносити програми на інші платформи і т. д. Крім того, при компіляції можна оптимізувати роботу програм, наприклад, швидкість їх виконання. З іншого боку, компіляція програм є найскладнішим видом їх установки. Користувач повинен сам відстежувати залежності і обробляти помилки, які можуть виникнути при компіляції. Вихідний код зазвичай постачається у вигляді архівів tar, стислих архіваторами gzip: tar.gz, tgz, bzip2: tar.bz2

Спочатку необхідно розпакувати файл із вихідним кодом, виконавши команду:

tar -xvf program.tar

Якщо файл стиснутий, то тип архіватора розпізнається автоматично, тож можна не вказувати його у вигляді ключа. Вихідний код буде розпакований в директорію з іменем файлу, в даному випадку program. Переходимо в директорію з вихідним кодом:

cd program

Якщо в папці є файли README або INSTALL необхідно їх прочитати, там зазвичай міститься важлива інформація щодо встановлення та список необхідних бібліотек, які слід встановити перед компіляцією. Переглянути список файлів можна за допомогою команди ls, а переглянути файл README з допомогою команди less README.

Найчастіше компіляція виконується за допомогою наступних команд: ./configure

configure — це скрипт, який перевіряє, чи є всі програми та бібліотеки, необхідні для компіляції і виконує підготовку до основного процесу. У разі, якщо скрипт видасть помилку, необхідно буде встановити відповідні програми та бібліотеки. Якщо помилок немає, виконуємо безпосередньо компіляцію командою:

make

Якщо все пройшло вдало, то для встановлення скомпілованої програми потрібно виконати команду:

make install

У разі, якщо установка проводиться системні директорії, необхідні права root або команда sudo:

sudo make install

Після установки можна видалити непотрібні тимчасовий файли командою:

sudo make clean

Видалення програми, яка встановлена таким чином, зазвичай проводиться за допомогою команди:

sudo make uninstall

Згадаємо ще один спосіб установки програм, а конкретно ігор.

Останнім часом виробники комп’ютерних ігор стали приділяти більше уваги Linux, завдяки чому з’явилася, наприклад, така платформа, як Steam. Але це вже тема для окремої статті.

Джерело: http://haker.in.ua/